Зміст
Слова українського політика, дипломата й воїна доби Відродження Юрія Немирича (1612–1659) «Війну потрібно закінчувати на території ворога» до 2014 року навряд чи привернули б увагу суспільства. Сьогодні українцям доводиться формувати власну мілітарну ідентичність, а без знання вітчизняної історії мілітарної думки це неможливо. Варто почати з трактату Немирича «Роздуми про війну з московитами» (De bello moscovitico), доступного в електронному й письмовому варіантах.
Мілітарна опінія ґрунтується переважно на військовій аналітиці, часом помилковій чи ворожій, від самопроголошених експертів. Ще до гарячої фази війни суспільство зацитькували закликами не провокувати ворога. Тим часом агресор нарощував військову міць і 24 лютого 2022 року почав бомбити всю територію України. Гнійник мілітарної пасивності прорвало. Громадян стали цікавити стратегія війни, цивільна оборона та наука виживання. П’ять років триває інформаційний спротив ворожим наративам, а все, що думають про цю війну, вміщується у слова «Ми повинні перемогти».
Можна виграти битву, але програти війну. Мета війни — настільки знешкодити ворога, щоб назавжди відбити бажання нападати на чужу землю. У дипломатичне врегулювання вже давно ніхто не вірить. Усе вирішуватиметься на полі бою. Неможливо зупинити потяг на повній швидкості. Доступ до стоп-крана має лише український народ, який після завданих страждань не погодиться на мляві угоди з сумнівними гарантіями союзників.
Історичний досвід Немирича
Український магнат Юрій Немирич написав трактат у 20 років, щойно здобувши освіту в Європі. Як протестант, він спокійно спостерігав за міжконфесійними конфліктами між православними й католиками, якими прикривали мілітарні й політичні амбіції Московії і Польщі щодо України. Спершу Немирич був соратником Богдана Хмельницького, а згодом — Івана Виговського, на прохання якого уклав текст Гадяцьких угод як альтернативу Переяславським угодам 1654 року. За кілька років стало зрозуміло, що московити не дотримуються угод, а використовують їх для знищення гетьманства і козацтва. Про небезпеку Немирич попереджав за двадцять років до того. Частина української військової еліти, яка здобула гуманітарну освіту на Заході, розуміла, що прихід московських варварів знищить українців як народ. То були страшні часи для України, яка не оговталася від Хмельниччини й лежала в руїнах.
Гадяцькі угоди мали вивести Україну із зони впливу Московії та створити союз поляків, українців і литовців на засадах рівноправності трьох великих князівств, відмінних від Речі Посполитої. Вихованець Оксфорду мислив глобально, але в очах козацької старшини і простого козацтва проєкт видавався поверненням до польського панування. Не забуваймо й про ворожих агентів. Юрія Немирича вбили влітку 1659 року під Ніжином противники Гадяцьких угод, яких очолювали Тиміш Цецюра і Василь Золотаренко. Як зазначено в «Літописі Самовидця», його «порубали на капусту». Ненависть до поляків або московські гроші переважили здоровий глузд і завадили зближенню із Західною Європою. Те, що московити вчинили з Дмитрієм Самозванцем і Мариною Мнішек, виходило за межі цивілізованості. Про це Немирич згадує в трактаті, насиченому прикладами з античної історії.
Курський прорив і сучасна стратегія
6 серпня 2024 року Сили оборони України, не попередивши американських і європейських союзників, зайшли на територію Курської області і за місяць захопили 1273 км ворожої території. Противник, накачаний живою силою і грошима, змушений був зняти 70 тисяч найбільш підготовленого війська з наступальних операцій і перекинути їх на власну територію. Це стало шоком для росіян та іноземних партнерів, а для українців — звичайною військовою стратегією. Війна повинна вихлюпнутись на територію того, хто її почав, вдарити по іміджу його війська. Чимало хто вважає Курський прорив непотрібним, ледь не піар-акцією, не розуміючи, що так вдалося зупинити наступ і зберегти тисячі життів. У штабах досі сидять офіцери, виховані в дусі традицій радянської військової школи. Мілітарна ідентичність московитів полягає в тому, що «баби єщо нарожают». Вони не вміють захищати своє, бо війна рідко переходила на їхню територію. Цим росіяни відрізняються від українців, які мають багатосотлітню мілітарну традицію, що спирається на глибокі знання воєнної історії людства.
